ua
UA RU

Профілактика в молодіжному середовищі ВІЛ-інфікування та захворювань, що передаються статевим шляхом

350

Профілактика в молодіжному середовищі ВІЛ-інфікування та захворювань, що передаються статевим шляхом

За оцінками медиків, лише 5-7% учнів закінчують школу практично здоровими. Для українських підлітків середній вік першого статевого акту сягає 14-15 років. Такі дані респондентів за 2018 рік наводить Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка у дослідженні «Соціальна обумовленість та показники здоров'я підлітків та молоді». Понад 15 років цей показник лишається майже незмінним. Ранній початок статевого життя підвищує ризик зараження інфекційними хворобами, може призвести до незапланованої вагітності або й навіть безпліддя. Варто зауважити, що знання молоді про наслідки інфікування залишають бажати кращого.

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини і його особливість у тому, що в більшості людей після зараження ВІЛ немає жодних симптомів. Іноді через 1–2 тижні після інфікування з’являються такі ознаки, як збільшення лімфовузлів, лихоманка, слабкість. Проте за кілька тижнів ці симптоми минають самі по собі. Заражена людина від моменту інфікування до появи перших симптомів (інкубаційний період) може прожити довгі роки, перш ніж цей вірус призведе до синдрому набутого імунодефіциту – СНІДу. ВІЛ поступово послаблює імунну систему. Опір організму стає настільки слабким, що в організм легко проникає цілий ряд інших збудників, що спричиняють серйозні розлади у здоров’ї. Характерними ознаками для захворювання є: підвищення температури тіла (понад 38°С) зі значним потовиділенням, млявість, депресія, зменшення працездатності, зниження маси тіла. Типовим є ураження травного каналу, що проявляється проносом, болями в животі, задишкою, кашлем. Характерним є генералізоване збільшення лімфатичних вузлів, яке найчастіше починається з шийних, пахвових та потиличних відділів. У розпалі захворювання з’являються явища вторинної інфекції, найчастіше – пневмонії, що важко протікає. Без лікування смерть від СНІДу наступає від пневмонії, туберкульозу або характерних онкологічних захворювань. Таким чином, втрачається найпрацездатніша частина населення (від 15 до 49 років) з високим рівнем освітньої і професійної підготовки.

Виявити ВІЛ в організмі можливо приблизно через 3 міс. після зараження за допомогою швидких тестів з використанням крові та слини. Якщо тести підтвердять наявність антитіл до ВІЛ у крові (дадуть позитивний результат), то це свідчить про інфікування. У м.Києві для визначення антитіл до ВІЛ використовують 3 різних тести: 1 – чутливий (скринінговий), 2 та 3 – верифікаційні (специфічний), далі набирають кров і відправляють на ІФА до лабораторії КМКЛ5 (ідентифікаційний). Для того, щоб своєчасно розпочати лікування антиретровірусними препаратами і не допустити розвитку незворотних стадій хвороби, потрібно якомога раніше зробити тест. Сьогодні розробка вакцини проти ВІЛ-інфекції є проблематичною через велику кількість мутацій вірусу.

Джерело збудника інфекції – інфікована людина з будь-якою стадією інфекційного процесу. Вірус у значній кількості виявляється у крові, міститься в сім’яній рідині, виділеннях з вагіни, шийки матки, грудному молоці. Невелика кількість збудника знаходиться у слині, сльозах та інших виділеннях організму людини, однак ця кількість є незначною та недостатньою для зараження.

Провідні шляхи передачі ВІЛ:

• статевий (при гетеро- або гомосексуальних контактах);
• парентеральний при ін’єкційному споживанні наркотиків, переливанні інфікованої крові та її препаратів, трансплантації органів ВІЛ-інфікованого донора; використанні зараженого медичного, косметологічного інструментарію та розчинів;
• перинатальний або вертикальний: під час вагітності, пологів та при грудному вигодовуванні від інфікованої матері до дитини.

Передача вірусу повітряно-крапельним та побутовим шляхом, а також ймовірність реалізації трансмісивного шляху передачі збудника інфекції, наприклад, при укусі комара – не доведені. Ризик професійного зараження медичного персоналу ВІЛ під час надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованому пацієнту при дотриманні правил інфекційного контролю дуже низький. ВІЛ не передається при щоденному побутовому контакті, через обійми, розмову, поцілунки, укуси комарів або інших комах.

З початку епідемії в Україні 1987 року відбулась зміна провідних шляхів передачі інфекції. ВІЛ-інфекція почала поширюватись статевим шляхом, але наприкінці 90-х рр став переважати парентеральний шлях, переважно при введенні наркотичних речовин ін’єкційним шляхом. Поступово і дотепер намітилась тенденція до переваги статевого шляху передачі над парентеральним. Це характерно не тільки для нашої країни. За даними ЮНЕЙДС – Об’єднаної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу, протягом останніх років у більшості держав світу домінуючим шляхом ВІЛ-інфікування залишається статевий шлях передачі.

Профілактика ВІЛ-інфікування та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, є частиною охорони сексуального та репродуктивного здоров’я, включаючи тестування, лікування, нагляд і підтримку. Сьогодні в Україні пацієнти забезпечені безкоштовним доступом до тестування, доглядом під час захворювання та лікування ВІЛ-інфекції антиретровірусними препаратами, профілактичними заходами під час вагітності.

Варто пам’ятати, що небезпечний секс є причиною хвороб, що передаються статевим шляхом, зокрема ВІЛ-інфекції. Статистика це підтверджує. За 12 місяців 2020 р. в м.Києві під медичний нагляд взято 1391 ВІЛ-інфіковану особу, з них більше половини заразились статевим шляхом (767 осіб).

До груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ відносяться:

• особи, які надають сексуальні послуги за винагороду;
• чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками;
• статеві партнери споживачів ін’єкційних наркотиків;
• клієнти осіб, які надають сексуальні послуги за винагороду;
• статеві партнери чоловіків, які практикують секс з чоловіками;
• споживачі ін’єкційних наркотиків.

До груп підвищеного ризику, за умови практикування однієї з наведених ризикованих форм поведінки, можуть бути віднесені особи, які перебувають у складних життєвих обставинах, а саме: особи, які утримуються в установах виконання покарань, іммігранти, звільнені від відбування покарань у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк; безпритульні та бездоглядні діти (у т. ч. діти з сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах та діти, які не отримують належного батьківського піклування).

Обов’язковому обстеженню на ВІЛ-інфекцію підлягають донори крові, плазми, тощо. Інші групи загального населення та особи з груп підвищеного ризику обстежуються на наявність антитіл до ВІЛ добровільно, за принципом конфіденційності або анонімності.

Передачі вірусу при лікувально-діагностичних маніпуляціях можна уникнути при використанні голок, шприців, систем разового користування.

Використання презервативу – це єдиний спосіб для профілактики хвороб, що передаються статевим шляхом, зокрема ВІЛ. При правильному користуванні надійність захисту від інфекцій та небажаної вагітності становить 98%, але при дотриманні таких умов: зберігати якомога далі від джерел тепла та світла (не в кишені), використовувати лише 1 раз, надягати тільки після настання ерекції до початку статевого акту, не застосовувати для змащування будь-які креми, що містять рослинні та синтетичні олії, оскільки вони руйнують матеріал презерватива. Для штучного зволоження використовувати спеціальні лубриканти. У випадку пошкодження або розриву презервативу під час сексу з партнером, чий ВІЛ-статус невідомий, необхідно звернутись до лікаря для визначення доцільності постконтактної профілактики. Презервативи знижують ймовірність інфікування для обох партнерів.

Інформаційні матеріали Повний перелік

Нормативні документи Повний перелік